Сенека протягом усіх листів до Луцілія дотримується однієї простої думки, з якою погоджуюся.
Благо - те, чого не можна забрати. Тобто дух і розум, який міститься в духові.
То що ж таке той дух? Це те, що блищить лише своїм власним благом. Бо хіба є щось безглуздіше, ніж хвалити людину за те, що не належить їй? Чи є щось божевільніше, ніж подивляти в людині те, що тут таки може перейти до когоь іншого? Хіба стане кращим кінь, коли надінеш на нього золоту вуздечку?
І далі:
...в людині слід хвалити лише те, що від самої людини. Має хтось прекрасну челядь, розкішний дім, щедро засіває? Має чималі прибутки? Що ж; але все це не в ньому, а довкола нього. Хвали в ньому те, чого не можна ні відібрати, ані дати, що притаманне самій людині. Питаєш, що це таке? Її дух, а в ньому - досконалий розум. Таж людина - розумна істота. Отже, найвище благо для неї - прислужитись тому, задля чого народжена. А чого ж вимагає від людини розум? Найлегшого: жити згідно зі своєю природою.(Моральні Листи до Луцілія, XLI: 6-9; перекл. Содомори)
Однак коли я читав цей саме пасаж, то зразу на думку навернувся кадр з фільму "Пролітаючи над гніздом зозулі". Коли герою Ніколсона зробили лоботомію. Перетворили на овоча.
Чи є розум властивим благом, якщо його можна отак от просто забрати?
Звісно присвоїти собі чужий розум не можна, як от чужі багатства. Їсти можна мозок ворога скільки завгодно - він поживний - але не більше того (напевне).
Але, скажімо, Сенека закликає одкинути будь-який пієтет щодо тимчасового тіла - саме тому, що як одітнуть руку, то її позбавили, отже, благо невластиве, - хоч чужу руку собі повносправно присвоїти іншому й неможливо.
Що ж тоді з людським розумом?
Буду з вами одвертий. Для мене інтелект - не дорівнює розум.
Основою Всесвіту я слідом за мислителями давньої Індії вважаю "космічний розум". Таку собі наповнену динамічну порожнечу (див. шуньята), котра є те, коли зникають усі відчуття. Абсолютно всі.
Звісно ж людський розум і безосібний вічний космічний розум (Брахман) - для мене два різних явища. Різних, але не цілковито.
Облишмо поки Брахмана в спокої. Щодо втіленої людини розум я можу умовно розкласти на два аспекти - інтелект (фізично-психічна потуга мозку) і дух, Атман, виосібнений Брахман (споглядач завжди є, треба розлоге "все" зібрати докупи в одній точці, аби споглядати).
Дух - те, що рухає. Наснажує життям, як от струм, який тече дротами. Нема струму, не ввімкнув у розетку - значить то мертві дроти.
Ну а дроти ведуть до якогось пристрою. Це може бути простенька плойка, а може бути новісінька модель Lenovo з прекрасним кастомізованим Лінуксом. Отже, струм вливається в різні втілені носії.
Так само й інтелект - втілені нейрони мозку й синапси між ними (а ще не забуваймо про пам'ять тіла). Одначе без живлення струму, духу, Атману, тої виосібненої креативної енергії - ті синапси розпадуться.
В такому разі: що є властивий людський розум? Звісно ж дух. Звісно ж Сенека має рацію, кажучи, що треба розвивати дух. От тільки не можу сказати, що двоаспектний розум міститься в духові, радше - дух (який хіба можна ототожнити з "досконалим розумом") витворює розум, коли "вливається" в носій. Діалектично творить людський розум разом з носієм (інакше як?).
І носія, і хард, і софт, без сумніву треба доглядати - аби реалізувався дух. Висипатися, протирати ганчірочкою просякненою інтелектуальними есенціями (з книжечок Сенеки, приміром), апґрейдити систему, встановити антивірус етичних принципів, а головне пам'ятати про правило - що не працює, то відмирає.
Даруйте за таку пласку метафору з комп'ютером. Звісно ж у живих істот усе складніше. Ми не біороботи (як намагаються довести деякі сучасні позитивісти), але й не ляльки якогось там Брахмана. Брахман без нас не може, якщо можна означити це так грубо, адже цікавий пізнавати сам себе. (Люблю нашу мову - в нас "цікавий" водночас і interested, і interesting - ой як доречно тут).
Дух і матерія поєднані фрактально та взаємодіють діалектично.
Зрештою дух і матерія - це лише два абстрактних поняття. Брахман - божество далекої південної країни. А Атман - те, що в наших християнських країнах звуть "душею".
Але я виклав це, аби підійти до поставленої насамперед задачі. Навіть як носій з тої чи іншої причини поламається, почне лагати (скажімо, від старості чи лоботомії), чи означає то "поламаний" дух?
Гадаю, мені терміново треба почитати "Ідіота" Достоєвского, на котрого стільки разів посилається Ніцше в своїй роботі "Антихрист", оспівуючи правдиве християнство цілковитого ідіота Христа й оганюючи прагматичне земне павлікіанство всяких практикованих апостолів.
Дуже цікаві роздуми!
ВідповістиВидалитиДякую)
ВидалитиМені теж сподобалося. Пиши ще!
ВідповістиВидалитиДякую, Дмитре!
Видалити